Про МТБ марафон дізнався ще весною, коли зареєструвався на цьому сайті, передивляючись змагання в західному регіоні. Сказати, що я однозначно вирішив їхати на цей марафон, не скажу, тому що думав, що попаду на Львівські Проби. Але після того як я на них не попав, по сімейним обставинам, вирішив твердо їхати у Пилипець. Тренуватись не мав змоги, та й чесно кажучи не думав що 45 км, дадуться так важко :) Наівний))) Це ж ГОРИ!!! Та грець з ним, підготовка у мене була серйозна - у вечір на передодні гонки відгуляв на дні народжені у сестри моєї дружини, а уже в 5тій ранку ледь пролупивши оченята збудив дружину запакував свого Опелька роверками та й погнали у Закарпаття. По дорозі, попри ліси, стояло купа машин, від чого складалося враження апокаліпсису, як потім вияснили на заправці в Стрию: - "кинулись гриби..." Ну ми тоже в гори, але за іншим - за враженнями!!!
І от після 3-х годинного кермування ми у Пилипці, спішили бо не хотіли щоб змагання відбулися без нас. Звісно ж що погода лякала не тільки нас, тому ми запаслись терміками і т.д. Розпакувавшись я пішов регіструватись на трасу, і зарегістрував себе та жінку. Для неї це був сюрприз, бо вона до останнього сумнівалась чи брати їй участь у змаганнях такого класу, адже вона взагалі ніколи не брала участь у таких мироприємствах. Приємно був здивований спонсорським REDBULLом, який залив ще перед стартом з канапкою, бо був вже голодний з дороги, а термоса з собою ми не взяли, не змогли його знайти в ночі. Зранку так хотілось гарячого, та не було часу шукати якоїсь кнайпи з гарячими напоями.
10-30 старт траси Міні, жінка непомітно нервує, я її заспокоюю, що їх категорія не важка і вона спокійно проїде трасу) Головне, щоб вона не загубилась. Вистріл - усі помчали, а я залишився чекати свого старту. До старту ще було 30 хвилин і я мав змогу покатати, поговорити і блище познайомитись з новим другом з сусіднього Борислава - Русланом Коко. Він уже бував у цих місцях на змаганнях у 2012му.
11-00 на старт. Бах... І всі сіли на педалі, і помчали в низ по асфальту... Якою була швидкість, сказати не можу, так як збираючи велосипед зацепив датчик велокомп'ютера і він вперто показував лиш годину, мене це засмутило, адже я не знав як розраховувати сили по трасі. Їду, кручу педалі, веселий, бо не знаю що мене чекає попереду)) І тут перший підйом. Ага, добрий день - сказав пульс, і я пішки чемчакую в гору. Що ж вона така довга? Є... Виперся... Позаду тільки пару чоловік, які так само пхали своїх вірних друзів) Але бачу група внизу за 400-500 метрів, але ж це в НИЗ!!!! Відпускаю гальма проходжу пару чоловік і добираю більшу частину групи.... Тут уже по хребті, і підйоми я не зливаю.. тримаюсь в групі.... Потім шалений спуск по лісі і таке слизьке, помальоване синім бревно, яке валялось поперек... Є перший чірік з ударом по ікрі... ногу зводить судома, але якось сідаю на байк та й кочусь далі.. че ж в низ.. крутити не треба )))) На спуску добираю ще двох райдерів, вони в контактах. Акуратнічають, а я в топталках, чуть шо спригну) Спустивля в село, попав на якісь нереально короткі і глибокі ямки на яких мене файно потрясно, після чого я замітив, що у мене відкрутився і лежить на колесі задній болотнік. Зупиняюсь щоб його зняти за засунути в рюкзак, а попереду стоять якісь 2 машини і хлопчик з дівчинкою мені мило посміхаються. Питаю їх як гриби, а сам болотнік знімаю. Вони відповідають що купа грибів і бачать що мені до них нема діла продовжують собі далі там щось робити. Уже дома переглядаючи відео з камери, яка у мене стояла на рулі і все знімала, зрозумів, що то були діти злих аборигенів, які хотіли злити бензин у грибарів, які залишили свою машину поблизу їх хати))) Ай яй яй, як не гарно!!!!
Поїхавши далі зустрів в селі маршала, якому віддав свій болотнік який мені страшенно заважав у рюкзаку і був весь в болоті. Він без зайвих нарікань на болото забрав болотнік, і вказав напрям руху далі по селі, за що дуже вдячний. Далі затяжний підйом по розбитому асфальті до першого КП, важко але запедалив)
Далі були ліси, поляни, підйоми, екстрашвидкісний спуск до Ізьок(чи як їх там), в селі трошка прийшлось зупинятись і поглядом шукати розмітку, але в загальному по трасі не блуканув ні разу, мабуть тому результат блище до серединки))) Потім камянистий підйом до Ізківського підйомника, який далі перейшов в глиняний. Там стояв учасник у якого зводили ноги судоми і якась дівчина в Спешовський формі (сорі, імен не знаю) йому запропонувала свій магнезіум. Я у них запитав скільки ще до фінішу - хлопець відповів що 17км, думаю норм, більшу частину уже проїхав - ага зуськи, більшу але не найважчу. Кароче попхав я свого привида на гору, бо їхати там було нереально, хоча деякі пробували ;) На підйомі пару раз зупинявся, сидів, лежав, переживав за свою половинку, як вона, де вона, чи не блуканула, бавився з датчиком велокомп'ютера, який врешті запрацював, а в цей час мене обходили інші більш витриваліші та міцніші учасники.
Далі спуск до фуршетного стола.... Сказати що це був багатий стіл - не сказати нічого... Після того як я заголодав, цей стіл мені здавався райським і я від нього не міг відірватись. Камера зафіксувала, що я там провів 7 хвилин і мене обігнало багато учасникі, а для мене це було як 7 секунд. На останок я як хомячок затарив свої кишені горіхами, курагою та чорносливом і покрутив педальки дальше.
Знову пійом :(.... спуск :)... ліс.... В лісі чесно кажучи подумав, що блуканув. Розмітка була, але складалося враження дежав'ю, що я тут їхав в низ, а зараз просто повертаюсь в гору назад. Але виїхавши на дорогу побачив попереду учасника, якого наздогнав... Мабуть після фуршету прибавилось троха енергії. Їду далі, останнє КП, не зупиняюсь. Ціла банка ізотоніка, пів медузи Сокавинки вишневої) І ось він підйом на Гимбу - їхати уже немає сил, дика біль в поясниці, ци то нирки прихопили чи мій нерм простуджений.... Стиснувши зуби іду, про те щоб їхати взагалі думки немає, хоча мене обганяють підбадьорюють, наприклад хлопчина з Франківська, який їхав Гігу і обганяв мене уже вдруге, бо перед лісом блуканув.
Уже на горі мене добирає ще один учасник, але я не здаюсь. Вкручую метрів 50-100 і тут СПУСК..... Добираючого я вже не бачив, а догнав ще дівчину, яка мене в гору обганяла хвилин 40 назад. Було не зручно її обганяти, але вона була в контактах і проходила камні і корні акуратно, а я так не можу, у мене ж підвіс) Погнав через струмок, далі на асфальті ще вкрутив що мав духу бо уже знав - фініш недалеко!
І от фініш... Я ще ніколи не був таким радим його бачити, але як тільки фінішнув, почав озиратись де моя жінка... Її ніде не видно, питаю суддей чи всі жінки на Міні фінішнули, кажуть так, одна зійшла, переживаю чи нічого не трапилось. Підходжу до машини, а моє сонце дрімає, каже : -"ти де так довго? я вже замучилась тебе чекати :)" Ну все ОК... Гонка вдалась... Усі живі здорові....
Потім було нагородження і довга черга до кархера, де хлопці чепурили своїх залізних коней... Далі пішли щось таки перекусити у Плай з Русланом, який фінішнув за довго до мене і вже встиг прийняти душ, він ще залишився до наступного дня. А ми стомлені та щасливі запакувались в машину і помчали додому, адже там чекав синулька, який залишився у своєї хресної та вболівав за батьків)
Ось так і закінчилась чудова пригода, яка зветься МТБ МАРАФОН "ПИЛИПЕЦЬ" - шкода, що було небагато учасників, хто не поїхав із-за погоди однозначно зараз кусає локті. Величезна подяка організаторам усього цього дійства. Надіюсь на проведення ще багатьох таких мироприємств.
 IMG_8000.JPG | [ ] | 6908 Kb | 09/21/13 11:19 |
Комментарии
Кльовий звіт! А біль у поясниці натякає, що треба тренувати прес і м'язи спини